Полин і дим

В очах – відблиск легкої печалі,

І коси її в диму

Від вогнів серпневих – прощальних?

На вустах – гіркота полину.

Так сплелися надсадно ріки –

Що ні вибратись, ні поплисти.

І нічого у світі – навіки.

Обіцяй хоч писати листи

Сумовитій подрузі,

Що вірила у дива і любов, глибину,

Та життя – в цілковитій напрузі –

Все жбурляло її в мілину.

Потанцюй із нею над полум’ям,

Відчуй дотик розтріпаних кіс.

А тоді – зустрічай усі повені,

Які день твій звитяжний приніс.

  ©Александра Канафоцкая, all rights reserved